„Посидимо гуртом, поспіваємо разом” – такою була тема проведеного в стінах  бібліотеки спільного зібрання бібліотечного клубу „Подільські оденьки” та клубного об’єднання „Барська берегиня”, заснованого при Барській районній раді ветеранів України, яку очолює Надія Кузнєцова.

Нагадаємо, що клуб „Подільські оденьки” створений у 1992 році для відродження подільського звичаю, який колись побутував у селах. Клуб обрав своїм девізом слова: „Щоб не марно життя прожити, треба вміти щось робити”. Оденьки – чудова форма спільного поєднання праці і дозвілля, взаємин між людьми. Серед засновників та найактивніших учасників клубу були В. Колісниченко – майстриня по в’язанню квітів та випалюванню картин на деревині, Н. Донцова, Н. Старкова, Г. Бондар, Г. Гикавчук, Т. Копитко, О. Федишин – майстри з вишивання рушників, серветок, подушок, В. Кметь – вишивальник ікон, портретів, картин, З. Яворська – знавець тонкощів писанкарського розпису, Н. Тарнопольська – майстриня в’язаних іграшок...

Клубне об’єднання „Барська берегиня” діє вже кілька років при Барській районній раді ветеранів України, є осередком творчості й натхнення для обдарованих особистостей. Українська пісня для кожного учасника – це живий скарб: 

Народна пісня – найдорожча, мила,

Вона в душі щоденно й уві сні

Над цілим світом розпускає крила.

Під час творчої презентації лунали пісні „В кінці греблі шумлять верби” (на слова легендарної козачки Марусі Чурай), „Стоїть гора високая” (автор Леонід Глібов, музика Миколи Лисенка), „Пісня про рушник” (автор Андрій Малишко, музика Платона Майбороди), „Марічка” (автор Михайло Ткач, музика Степана Сабадаша),  „Два кольори” (автор Дмитро Павличко, музика Олександра Білаша), „Хата моя, біла хата” (автор Дмитро Луценко, музика Анатолія Пашкевича) та ін.

Тематика частини пісень, які звучали, нерозривно пов’язана з творчістю оденькарів, представленою вишитими рушниками й сорочками-вишиванками. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник був невід’ємною частиною нашого побуту, сильним оберегом: рушник у житті українців – це історична і духовна пам’ять народу. А сорочку-вишиванку вишивала дівчина своєму коханому, яка зігрівала його серце і душу; матір дарувала синові, коли той їхав далеко з дому – і син згадував рідний батьківський дім і мамині ласкаві руки.

               На творчий захід запросили підопічних соціального центру „Милосердя” Ніну Ковальову та Зінура Каюмова, щоб і у їхньому житті було трішки більше життєдайного родинного тепла.