32 роки минає з того часу, коли сталася найбільша у світі техногенна катастрофа – аварія на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції. До Дня Чорнобильської трагедії  у бібліотеці відбулась зустріч шестикласників Барської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 3 з учасницею ліквідації аварії на ЧАЕС Галиною Степанівною Кохною в рамках проведення масового заходу „Чорнобиль – трагедія, подвиг, пам’ять”.

Трагедія сталася в ніч на 26 квітня 1986 року внаслідок серії теплових вибухів, спричинених некваліфікованим втручанням персоналу електростанції під час проведення експерименту, був зруйнований реактор і за розрахунками експертів в навколишнє середовище потрапили матеріали сумарною радіоактивністю в 50 млн. кюрі, що рівнозначно вибухові 30-40 таких атомних бомб, скинутих американськими льотчиками в 1945 році на японські міста Хіросіма і Нагасакі. Тихе поліське місто Чорнобиль миттю стало відомим усьому світові. Забруднення радіоактивними речовинами охопило 145 тисяч квадратних кілометрів України, Білорусії і Росії з населенням понад 8,4 мільйони осіб. Утворена вибухом радіоактивна хмара рознесла радіонукліди цезію-137 і стронцію-90 більш як на половину території Європи. В Україні постраждало від радіоактивного забруднення 2293 населених пункти 77-ми районів 12-ти областей з населенням близько 3 мільйонів осіб. Загальна площа забруднення склала понад 50 тисяч квадратних кілометрів. Майже 400 тисяч жителів були переселені з Чорнобильської зони до інших регіонів України.

Коли світ ще не усвідомлював усієї серйозності того, що сталося неподалік столиці України, сотні пожежників і працівників станції, правоохоронців, медиків вступили у смертельний двобій з розбурханим монстром. Майже 600 тисяч громадян з усіх республік колишнього Радянського Союзу не тільки за призовом військкоматів, а й добровільно, за велінням совісті, виявляючи масовий героїзм у надзвичайних умовах, пройшли пекельний вогонь Чорнобиля.

Найбільшого впливу радіації зазнали військовослужбовці і пожежники, які працювали безпосередньо на об’єктах електростанції, гасили пожежу в лісах і торф’яниках, проводили дезактиваційні роботи, збирали і вивозили в могильники заражену техніку, знімали бульдозерами забруднений ґрунт, відкачували воду з-під реактора та споруджували багатокілометрові дамби для захисту річок Прип’ять і Дніпро від попадання забруднених стічних вод. Разом з ними до ліквідації наслідків аварії приступили бійці формувань цивільної оборони, загони медичних працівників, зв’язківців, автомобілістів, будівельників. Поряд з чоловіками трудились і тисячі жінок: лікарів і медичних сестер, фельдшерів і лаборанток, телефоністок і кухарів, які намагались створювати ліквідаторам аварії сприятливі умови лікування, харчування і побуту.

Галина Кохна працювала у жовтні 1986 року (а також у квітні 1987 р. у м. Славутич) якраз кухарем у їдальні, в якій харчувались біля 3200 осіб ліквідаторів аварії безпосередньо на енергоблоці. Ліквідатори не мали належного захисного одягу і засобів спецзахисту, їхні очі випромінювали глибокий сум. Те, що розповідали з екранів телевізорів, і те, що на власні очі довелось побачити там, суттєво відрізнялося одне від одного.  

Масовий захід доповнила підготовлена бібліотекарем читального залу книжкова виставка „Чорнобиль – зона поза часом”.  Чорнобиль і нині, через понад три десятиліття, залишається зоною душевного болю і тривог за долю і здоров’я дітей, внуків і правнуків – усіх прийдешніх поколінь. Світла пам’ять про мужніх і самовідданих борців з ядерною небезпекою, які ціною власного життя врятували майбутнє мільйонів людей, назавжди залишиться в серцях вдячних нащадків. Про Чорнобильську катастрофу, її наслідки та їх подолання зібрано чимало спогадів і видано книги пам’яті, пам’ятники, монументи, стели, каплиці в різних куточках України стоять на сторожі часу, нагадуючи про ту страшну квітневу ніч. Чорнобиль – це не тільки велика трагедія, а й символ безмежної людської мужності її ліквідаторів.