До Дня Чорнобильської трагедії у читальній залі відбувся урок-застереження «Чорнобилем постукала у вікна лиха біда» для учнів 7-го та 9-го класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 3 м. Бара за участю педагогічних наставників Зої Трохимчук, Ольги Присяжнюк та шкільного бібліотекаря Оксани Кльоц. Ведучими були бібліотечні працівники Наталія Балцун та Юлія Котик, які запропонували увазі учасників заходу змістовні тематичні відеосюжети та підготовлену мультимедійну презентацію „І ти, Чорнобилю, ти теж не маєш меж!..”, розповідали про наслідки жахливого лиха 26 квітня 1986 року – чорної дати аварії на Чорнобильській АЕС, найбільшої у світі техногенної і екологічної катастрофи, а також презентували книжкову виставку «Чорнобиль в серці України, а тінь його – по всій Землі».
Тоді при виведенні 4-го енергоблоку ЧАЕС ім. Леніна в плановий ремонт і проведенні випробувань виникла пожежа, яка перекинулася на дах сусіднього енергоблока. Першими відчули поштовх вибуху з велетенським полум’ям у вигляді ядерного гриба з радіаційним опроміненням мешканці молодого містечка Прип’яті та навколишніх сіл. Чорнобильська станція знаходилась за 110 кілометрів від Києва та за 16 – від кордону з Білорусією. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Першими удар атомної стихії прийняли на себе працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції, що пішли у самісіньке пекло смертельної радіації. Вогонь необхідно було зупинити ціною людських життів, бо існувала загроза вибухів інших енергоблоків. Якби це сталося, то на місці кількох областей України та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, а радіаційною зоною була б уся Європа. Рятували ситуацію пожежники, експлуатаційний персонал електростанції, водії, екіпажі гелікоптерів, військовослужбовці, медики, вчені, будівельники, шахтарі, що під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Загалом до ліквідації аварії були залучені біля півмільйона осіб. Їхній подвиг, що зупинив ядерну катастрофу, назавжди записаний до літопису людської мужності і жертовності. Побудований згодом над четвертим енергоблоком саркофаг сховав у собі 95 % радіоактивних речовин від тієї кількості, що була на момент початку аварії. Минулого року саркофаг, що почав зазнавати руйнації, було вкрито величезною аркою об’єкта „Укриття” – масштабного проекту за фінансової підтримки світової спільноти.
На жаль, страшною радіацією були заражені земля, вода, повітря на величезній території, що призвело до екологічної катастрофи. Радіоактивні хмари поширились на Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії та майже всі країни Західної Європи. Через дві доби після аварії рівень радіації у місті Прип’ять перевищував норму для населеного пункту у понад 115 тисяч разів. Непридатною для життя було визнано Чорнобильську 30-кілометрову зону відчуження з площею 2044 квадратних кілометри. Щоб урятувати людей з ураженої зони, їх в екстреному порядку тисячами автобусів евакуйовували з рідних домівок до інших регіонів України, поселяючи у санаторіях, таборах, лікарнях. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Пам’ятники, монументи, стели, каплиці, розкидані по всіх усюдах в Україні, стоять на сторожі часу, нагадуючи про ту страшну квітневу ніч. Врятований світ став найкращим пам’ятником тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. В пам’ять про померлих при катастрофі від радіоактивного опромінення іконописець Владислав Горецький створив «Чорнобильський Спас», унікальність якого у тому, що вперше на православній іконі поруч з образами святих зображено людей сучасності.
Учнівська юнь зі свого боку підготували читання поезій чорнобильської тематики, зокрема, «Оду мужності» Миколи Сингаївського, «Вічну материнську елегію» Івана Драча, «Героям Чорнобиля» Володимира Задворного, «Малиновий цвіт» (уривок) Анни Багряної, «Страшний калейдоскоп» Ліни Костенко, «Весну 1986 року» Ганни Чубач, «Переселенці» Галини Каранди та «Зойкнула земля» Світлани Йовенко. Дев'ятикласник Василь Йолохов поділився спогадами свого батька – ліквідатора аварії на ЧАЕС, який на той час служив в армії і був доставлений із Західної України у ніч на 27 квітня 1986 р. до місця аварії, де пробув до ліквідації пожежі. Пам’ятаймо про подвиг героїв-ліквідаторів, щоб ніколи в людській історії не повторилась трагедія Чорнобилю.
|