Історичну годину „Квіти у полі, там де Крути...” до Дня пам’яті героїв Крут проведено бібліотекарями читального залу Юлією Котик та Наталією Балцун для учнів 6, 9 та 11 класів міської загальноосвітньої школи № 3 за участі учителів Тамари Толстової і Наталі Кучерук. Під час масового заходу наводились уривки спогадів команданта оборони Бахмача і командира бою під Крутами сотника УНР Аверкія Гончаренка та студента Київського університету ім. Святого Володимира Ігоря Лоського „Історія формування студентського куреня і опис перебігу Крутянського бою”.

Крути стали символом непохитності, патріотизму та всеосяжної любові до Батьківщини. Протоптаною стопами крутян тернистою стежкою вирушать на захист України інші, кого надихав героїчний подвиг київських юнаків. Бій під Крутами був лише однією віхою в національних визвольних змаганнях, але значною за своїми наслідками. Ми, нащадки, зобов’язані зберегти у собі той вічний вогонь любові до Вітчизни, які мали у своїх серцях юнкери і гімназисти, та пам’ять про молодих хлопців, перед якими лежало неораним полем ціле життя і які поклали його на вівтар служіння України.

29 січня 1918 р. поблизу селища Крути на відстані 130 кілометрів від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між 4-тисячним військом більшовиків під орудою колишнього царського полковника Муравйова та трьомастами українськими юнкерами, студентами та гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави.

Початок відкритої агресії проти молодої УНР з боку Росії припадає на 25 грудня 1917 року. 30-тисячна російська армія під проводом В. Антонова-Овсієнка чотирма групами вирушила в Україну. 26 грудня більшовики зайняли Харків, 9 січня 1918 р. впав Катеринослав, 15 січня – Олександрівськ, а 20 січня захопили Полтаву. Попереду був Київ. Саме у такий тривожний момент і з’явився останній ІV Універсал Української Центральної Ради, який відрізнявся від попередніх рішучістю і остаточно визначав концепцію майбутнього розвитку України. Це було сміливе звернення влади УНР до народу із закликом стати на боротьбу за свою країну. І саме текст ІV Універсалу тримали у руках юнаки, котрі за кілька днів вирушать під Крути, щоб сміливо зустріти ворога і загинути, захищаючи волю та незалежність своєї країни. Голгофа українського студентства, перші жертви молоді потягнули за собою нові лави борців, велике горе викликало незламне бажання боротьби, тіні крутянських героїв кликали до перемоги.   

Всіх полонених більшовики мордували звірячим способом (розбивали героям голови, вибивали зуби і виколювали очі), а наступного дня 27 студентів розстріляли і трупи їх заборонили селянам ховати. Після відновлення української влади віднайдені тіла загиблих юнаків (дорогоцінну і найчистішу жертву, принесену на вівтар самостійної України) доставлено до Києва і 19 березня 1918 р. поховано на Аскольдовій могилі над Дніпром, звідки відкривається широкий краєвид на Чернігівщину, де вони поклали своє життя за рідний край. Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили святу землю, залишиться в історії як символ нашої національної честі.

У радянські часи полеглі на крутянському полі українські вояки кваліфікувалися як зрадники, подія замовчувалась. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і розбили на тому місці парк, а після Другої світової війни поховали загиблих радянських воїнів. Про увічнення пам’яті крутянців згадали у 1990-х, коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. У 2000 р. архітектор Володимир Павленко почав займатися проектуванням пам’ятника. У 2012 р. на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі встановлено виготовлений із дорогого камені „козацький хрест”, у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста цитата зі Святого Євангелія: „Найбільша любов – життя покласти за друзів”. 2006 року Меморіал пам’яті героїв Крут відкрили на залізничній станції Крути: автор меморіалу Анатолій Гайдамака втілив концепцію пам’ятника як насипаний заввишки 7 метрів пагорб, на якому встановлено 10-метрову червону колону, що нагадує про колони Київського університету (звідти були більшість полеглих у бою студентів). Поруч із пам’ятником викопано озеро у формі хреста, а меморіал доповнено сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону.  

Після перегляду документальних відеороликів та розповідей низки історичних фактів бібліотекарі представили увазі учасників заходу книжкову виставку „Подвиг хоробрих сердець”. Особливу увагу хотілося б звернути на науково-популярне видання авторства Юрія Сороки „Бій під Крутами” зі списками встановлених учасників тієї трагічної події, на видану Фундацією ім. О. Ольжича працю підполковника В. Зарицького „Крутянська подія”, на упорядковане Ярославом Гаврилюком розлоге видання видавничого центру „Просвіта” „Крути. Січень 1918 р.: документи, матеріали, дослідження, кіносценарій” Історико-культурологічного товариства „Герої Крут”, на книгу спогадів „Героїка трагедії Крут” (упорядкував історик Володимир Сергійчук), збірку у пам’ять героїв „Крути” (упорядники Осип і Надія Зінкевичі, видавництво „Смолоскип”) та добірки публікацій преси до цієї тематики.