16 липня виповнюється 26-та річниця прийняття Декларації про державний суверенітет України. Ця дата має важливу суспільно-політичну вагу у контексті відзначення у 2016 році  історичних подій, пов’язаних зі здобуттям незалежності України, зокрема 25-ї річниці проголошення незалежності України та Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

З цього приводу у читальному залі бібліотеки розгорнуто книжкову виставку „Доленосний документ України”, де представлені видання історико-правового характеру та публікації ЗМІ, які висвітлюють подію прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Документ історичного значення, прийнятий Верховною Радою Української РСР, містить 10 розділів: Самовизначення української нації; Народовладдя; Державна влада; Громадянство Української РСР; Територіальне верховенство; Економічна самостійність; Екологічна безпека; Культурний розвиток; Зовнішня і внутрішня безпека; Міжнародні відносини. У преамбулі декларації зазначено: „Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний та духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”.

Документ визначив, що Україна як суверенна держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід’ємного права на самовизначення. Народ України є єдиним джерелом державної влади, а Україна є самостійною у розв’язанні будь-яких питань державного життя. Територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена чи використана без її згоди. Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Передбачалося створення власних банків, самостійне формування цінової, фінансової, митної та податкової систем, свого державного бюджету та контролювання використання його коштів, запровадження власної грошової одиниці. Документ декларував самостійність України у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантував національностям, що проживали на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР готова забезпечити національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Також йшлося про те, що Україна має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, вона є суб’єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій, активно зміцнює загальний мир і міжнародну безпеку, бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Такими були основні положення цього відомого законодавчого акта України, з якого почався історичний процес незалежного державотворення. Декларація слугувала основою для цього процесу, всього подальшого законодавства (нової Конституції і законів України), визначила позиції Республіки при укладенні міжнародних угод і, що дуже важливо, створила правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.