У першій декаді березня у бібліотеках району проходили Шевченківські дні, приурочені річниці Великого Кобзаря. В районній бібліотеці було розгорнуто книжкову виставку „Вічне і живе Шевченкове слово”. Серед інших тут представлені книги „Доля: книга про Тараса Шевченка в образах та фактах”, „Шляхами Великого Кобзаря”, „Тарасові музи”, „Вічний як народ”, „Шевченко на Поділлі”, „Поетичне слово Кобзаря”, „Шевченкова криниця: збірник афоризмів з творів Т. Шевченка”, „Кобзар” різних років видання та повне академічне зібрання творів Тараса Шевченка.

У читальному залі відбулась підготовлена бібліотекарем сектору юнацтва Галиною Барабановою літературно-мистецька година „Кобзареві музи” за участю десятикласників загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 3 м. Бара та вчителя-словесника Наталії Кучерук.

Розгляду основної теми творчого заходу передував відеоперегляд короткого біографічного сюжету про життя українського Пророка. Зі 47-ми років свого життя Тарас Григорович 24 пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, інші роки – фактично під жандармським наглядом. Після викупу з кріпацтва був найулюбленішим учнем видатного російського художника Карла Брюллова, навчався у Петербурзькій академії мистецтв.

Літературна спадщина Шевченка містить:

•     збірку поетичних творів „Кобзар” – основну книгу, яку митець поповнював до останніх місяців життя (перше видання книжечки „Кобзар” містило лише 8 поезій),

•     9 повістей російською мовою („Художник”, „Наймичка”, „Варнак”, „Княжна”, „Музикант”, „Нещасний”, „Капітанша”, „Близнята”, „Прогулянка з задоволенням і не без моралі”),

•     п'єсу „Назар Стодоля” (тексти інших драм „Наречена”, „Микита Гайдай” не збереглися),

•     щоденник під назвою „Журнал”,

•     літературно-критичну працю (передмову до нездійсненого видання „Кобзаря” 1847 р.).

Крім цього, митець залишив величезний образотворчий доробок: 835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів. 278 робіт, що відомі з листів, щоденника і згадок сучасників, не знайдено. Олесь Гончар дає таку оцінку надбання Шевченка-художника: „Довго він був недооцінений як майстер живопису, графіки, а тим часом понад 1200 робіт він на цій ниві нам залишив, і серед них багато високомистецьких акварелей, чудових портретів, де Шевченко розкривається як глибокий психолог,– його недарем­но вважали одним з найкращих портретистів свого часу”.

Як чутлива натура, Тарас Григорович страждав від самотності, адже його заповітною мрією було мати родину. Тема кохання стала однією з найболючіших граней його життя (поет майже не писав автобіографічну любовну лірику, бо надто пекучими були ці переживання).

Ще підлітком Тарас закохався в Оксану Коваленко, зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезії. Захоплення у майбутнього поета викликала і дочка поміщика, в якого був у кріпацтві, Софія Енгельгардт.

Під час першої подорожі в Україну сватав доньку керелівського панотця Григорія Кошиця Феодосію, але її батько не згодився на шлюб.

Згодом було знайомство з Ядвігою Гусаковською, швачкою і колишньою варшав'янкою. Тарас та Ядвіга стали друзями й покохали одне одного. Гусаковська допомагала 16-річному Шевченкові вдосконалю­вати польську мову: давала читати книжки, співала пісень, навіть танцювала польські танки.

У 1844 р. поетове серце приворожила Ганна Закревська, молода дружина поміщика, якій уже пізніше присвятив чимало творів. У 17 років вона стала господинею великого маєтку в Березовій Рудці поблизу Пирятина. Чоловік був удвічі старший, часто власноруч бив селян. М'якій та ніжній Ганні скоро спротивів і великий двоповерховий будинок, і нелюбий чоловік, і гонорова свекруха. На час зустрічі з Шевченком Ганні виповнився лише 21 рік. Шевченко побачив її вперше на балу в Тетяни Густавівни Волховської в с. Мойсівці. Ганна вирізнялася серед всіх своєю вродою: струнка, висока, з ніжним обличчям, в легкій ясно-блакитній сукні, оздобленій гірляндами квітів. Тарас і Ганна кружляли й кружляли в танці. Красуня не спускала зачарованих очей з Шевченка, а він жадібно ловив сяйво її темно-блакитних очей, і ніжний рум'янець, і посмішку. Зі спогадів О. Афанасьєва-Чужбинського відомо, що Тарас Григорович довго зберігав відірвану від сукні Ганни блакитну квітку. Ганні Закревській поет присвятив поему „Слепая”.

Кохання колишнього кріпака до княжни Варвари Рєпніної теж було нерозділеним. Проти їхнього одруження рішуче виступила Варварина мати, мовляв, не годиться блакитній дворянській крові мішатися з чорною мужичою. Прощаючись, княжна подарувала поетові Біблію і сказала: „Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі”. Варварі Рєпніній Кобзар присвятив поему російською мовою „Тризна”.

На засланні поет обожнював Агату Ускову, дружину коменданта Новопетровського укріплення, а повертаючись із заслання, у Нижньому Новгороді поет щиро закохався в юну акторку місцевого театру Катерину Піунову. Вони працювали разом над театральними проектами. На Шевченкову пропозицію руки і серця 17-річна дівчина відмовила. Катерина Піунова у пізніших спогадах зізнається: „Ну, що я тямила! Мені здавалося, що в Тарасові Григоровичу женихівського нічого не було. Чоботи нашмаровані дьогтем, непокритий кожух, шапка смушева найпростіша, і в патетичні хвилини Тараса Григоровича вона падала на підлогу в день до сотні разів, так що коли б вона була скляна, то часто б розбивалася. Так, тоді я тільки про це й думала, а про духовний світ, про розум великого поета забула, глузду бракувало!..”

Новим повітряним замком кохання Кобзаря стали думки про Марію Максимович, а під час останньої подорожі в Україну Шевченко встиг уподобати кріпачку князя Лопухіна, наймичку брата Варфоломія Харитину Довгополенко, але дівчина кохала іншого. Шевченко, хоч і мав знайомства у вищих колах, одружитися хотів з простою селянкою, кріпачкою, наймичкою, сиротою. Коли йому пропонували обрати собі пару серед панянок, відповідав: „Я по плоті й духу син і рідний брат нашого безталанного народу, то як же себе поєднувати з панською кров'ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті?” Не судилося було здійснитися Шевченковим мріям про одруження і родинне життя з Харитиною Довгополенко, як і пізніше з наймичкою родом з Чернігівщини Ликерою Полусмак у Петербурзі, про що ми повідомляли у попередній новині сайту за 5 березня. Шевченкові думки були сповнені відчаю: „Треба одружитися хоча б на сестрі чорта”.

Одягнуті у вишиванки учасники заходу напам’ять декламували Кобзареві вірші та уривки з поем: „Минають дні, минають ночі...”, „Мені однаково”, „Катерина”, „І досі сниться”.