Василь Григорович Кривий родом із с. Мигалівці Барського району, усе життя працював у полі агрономом після закінчення Білоцерківського сільськогосподарського інституту, хоч був намір навчатися на архітектурному факультеті. Свої здібності проявив ще в учнівські роки, починав з малювання гуашшю квітів на склі, перемальовував портрети письменників з книг і ніколи не полишав прагнення розвивати свої здібності. Під час армійської служби навчився чеканки, робить відтиски зображень на металі, міді, картоні. Нині, коли на заслуженому відпочинку, має вільний час для творчості. Виставка авторських робіт Василя Кривого представлена у бібліотеці картинами-поробками „Золоті ворота”, „Софія Київська”, „Лаврський Трапезний храм”, „Вхід до Києво-Печерської лаври”, „Золоті ворота”, „Володимирський собор”, „Фортеця”, „Готичний замок”, „Ластівчине гніздо”, „Китайський дворик”.

До діалогу-обговорення з автором персональної виставки були запрошені викладач образотворчих дисциплін Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Михайла Грушевського Тетяна Січко зі своїми вихованцями. Її розповідь супроводжувалась короткими історичними екскурсами про архітектурні шедеври Києво-Печерської Лаври, Софії Київської, Володимирського собору. А сам майстер поділився деякими секретами творчої лабораторії: спочатку потрібно знайти детальне зображення будівлі, роздрукувати, накреслити розбивку фрагментів строго дотримуючись витриманої пропорції та масштабної відповідності (метру реальної будівлі має відповідати  сантиментр сірникового витвору), у процесі використати каркас із картону. Кожен сірничок чи спажка викладені таким чином, як і кладка з цегли. Найскладніше вимостити округлі стіни, коли сірник треба розколоти навіть не начетверо, а вп’ятеро, склеїти дрібні деталі. І вже на завершальному етапі золотом засяють бані храмових споруд, а дашки віддаватимуть різними кольорами. Фони картин з самоклейки в оправі імітують живу природу – водні плеса з білосніжними лебедями, зелену рослинність і навіть хвилі морські. У його помешканні є весь архітектурний комплекс Києво-Печерської Лаври у мініатюрі, який все ж зайняв цілу кімнату, є московський храм Спасителя, знищений радянською владою: підірваний вибухівкою, після чого на його місці побудували басейн, розмістили парк і кладовище. Є також витвори з архітектури Барського краю, зокрема церква Барської ікони Божої Матері та православний храм в рідному селі Мигалівці, де прийняв таїнство хрещення. Виношуються творчі плани продовжити краєзнавчу серію, адже наша земля багата на такі архітектурні шедеври, як Успенський кафедральний собор, Костел Св. Анни, Барська фортеця, сільські церкви, що пережили не одне століття.

Процес творення хоч непростий, але приносить чоловікові задоволення. Буває, після сну прокидається майстер з новою картиною в уяві, адже цим живе, у цьому знаходить своє хобі і творче покликання. А першу свою роботу автор вважав за невдалу (це була фортеця, в якій не зійшлася в суцільну лінію висота фрагментів), розламав і спалив, не залишивши й сліду, але увечері того ж дня взявся творити іншу картину. Сьогодні Василь Григорович отримує визнання та нові замовлення, надіслані йому фото архітектурної споруди відтворює у власному витворі і від самого початку бачить свою картину такою, яка має постати перед зором. Його роботи є і за межами області (на Чернігівщині, Полтавщині), хоч їх транспортування викликає неабиякі труднощі. Цікавою особливістю є те, що автор творить споруду тільки в єдиному екземплярі, і більше його не дублює. До того ж цим мистецтвом, де за матеріал слугують сірники, рідко хто займається, бо таке ремесло вимагає неабиякого терпіння і наполегливості, вміння відтворення „документальної” точності і разом з тим творчої фантазії.