Для учнівської молоді загальноосвітньої школи № 3 м. Бара проведено урок-реквієм „Голодомор: факти, проблеми, люди”, що увібрав у себе різні сфери прояву людського осмислення тих страшних подій – історію, поезію та публіцистику, кінодокументалістику, трагічну пісню до теми голодомору в Україні 1932-1933 років. Читали уривки з художніх та публіцистичних творів, розбиралися в історичних фактах причин і наслідків сталінської хлібозаготівлі, коли у селянських родин забирали навіть насіння квітів, окрайці виривали з рук малечі. Люди їли терті порожні качани від кукурудзи, гнилі буряки, м’ясо викопаних з могильника дохлих коней, а що вже казати про моторошні випадки канібалізму. Щодоби навесні 1933 р. помирали 25 тис. українців. Здавалося, що кожен метр землі був всіяний мерцями, нагадуючи цвинтар „без хрестів і без могил”, звідки голоси душ невинно убієнних мучеників і сьогодні звертаються до нас з минулого. У поезіях голодомор постає в образі чорного колодязя без дна: жодна війна не забрала стільки життів за такий короткий час, як місяці голодомору 1933-го.

Молодь ознайомлювалась із книгами з промовистими назвами „Лиха коса голодомору”, „Жнива скорботи”, „Людяність у нелюдяний час”, „Злочин”, „Голодомор як засіб політичного терору”, а  на художню книгу Світлани Талан „Розколоте небо” переглянула запропонований бібліотечними працівниками буктрейлер.

В ході перегляду книжкової виставки „На чорних шляхах української трагедії” бібліотекар сектору юнацтва Галина Барабанова провела експрес-презентацію книги про голодомор в Україні, нещодавно подарованої бібліотеці автором Володимиром Сергійчуком (принагідно висловлюємо авторові щиру вдячність за такий гарний дарунок!) – професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіком Академії вищої шкроли України, почесним головою міжнародної громадської організації інтелектуалів Платформа „Діалог Євразії”:

[Сергійчук, В. Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства: [наук. вид.]/ Володимир Сергійчук.– Вишгород: ПП Сергійчук М. І., 2015.– 132 с.: іл., портр., дарчий автограф].

У цьому виданні використано копії документів з фондів Національного музею „Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні”. Автор-науковець обґрунтовує закономірність визначення Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом українства відповідно до Конвенції ООН щодо запобігання злочинів проти людства. Наслідком цього геноциду стали багатомільйонні жертви.

Автор розповідає про Міжнародну комісію з розслідування голоду 1932-1933 років в Україні, яка, отримавши у 1988 р. відмову уряду СРСР надати документи, змушена була для визначення втрат населення звернутися до матеріалів переписів в Радянському Союзі у 1926 і 1939 роках. Порівняльні дані відкритих статистичних матеріалів виявилися вражаючими: за вказаний період населення СРСР збільшилося на 16 %, Російської РФСР – на 28 %, Білоруської РСР – на 11,2 %, а в Українській РСР за цей період кількість жителів зменшилася на 9,9 відсотка. Між 1926 і 1939 роками частка українців в населенні України знизилася з 80 до 73 відсотків: внаслідок голодомору і депортації українське населення зменшилося з 23,2 мільйона до 19,16 мільйона, тоді як неукраїнське населення зросло на 5,6 мільйона. Оприлюднений документ комісії засвідчив висновки беззастережних правників з усього світу, що голод в Україні панував від серпня-вересня 1932 до липня 1933 р. Мінімальне число жертв голоду в Україні за підрахунками визначається в 4,5 мільйони людських життів. До цього числа слід додати жертви голоду поза Україною – загальноприйняті 3 мільйони, з яких по одному мільйону припадає на Казахстан, Долішну Волгу та Північний Кавказ. Міжнародна комісія дійшла висновку, що голод 1932-33 рр. у цілому завдав 7,5 мільйона жертв. І тільки після того в Україні офіційно заговорили про штучний голод, який забрав життя мільйонів безневинних людей. Загалом же радянська влада знищила принаймні 20 мільйонів свідомих українців, творячи насильство над вільним розвитком української нації та нахабно заперечуючи свій злочин етноциду.

У підсумку заходу були запалені свічі пам’яті про ті страшні події в українській історії – спочатку у приміщенні бібліотеки у супроводі пісні „Свіча” Оксани Білозір, а згодом і на вулиці біля пам’ятного знаку жертв голодоморів і політичних репресій.