Клуб етнічної різноманітності „Свічадо предків” заснований 1 вересня 2015 р. в рамках проекту „Бібліотечна полікультурніка” з використанням досвіду бібліоподорожі по Закарпаттю за сприяння і підтримки програми „Бібліоміст”.

Завданням новоствореного клубу є розвиток та підтримка творчих здібностей носіїв різних етносів, вивчення культури, побуту і традицій народів, а також співпраця нашої бібліотеки з Барським районним культурно-освітнім товариством поляків, Польським домом у м. Барі, Вінницьким благочинним єврейським центром „Хесед Емуна” (Турбота і Віра) та ін. закладами, інституціями, організаціями, що проводять роботу з нацменшинами. Плануємо започаткувати гарну традицію проведення пошуково-дослідницької роботи з питань життя етнічних громад Барщини, видання інформаційної продукції (буклетів, дайджестів, видань краєзнавчого змісту означеного тематичного напрямку), промоції туристичної привабливості подільського міста Бар як центру толерантності і взаємовигідного співіснування різних нацменшин та міжкультурного діалогу. Під час засідань клубу використовуватимемо можливості новітніх інформаційних технологій для організації скайп-діалогів з громадськими організаціями, іншими інституціями та особами в Україні і за кордоном.

 Обгрунтування назви клубу: „Свічадо предків” – дзеркало наших батьків, дідів-прадідів та ще глибших за генеалогічним деревом духовних первнів, де поєдналися різні світоглядні цінності та архетипи, бачення різних національних традицій і вірувань, організації та ведення побуту, гастрономічної культури, етнічних поведінкових стереотипів та комунікативної практики, мови. У цій поетичній алегоричній назві знаходять своє відображення переплетіння різних за своєю автентичною природою сутностей, тому свічадо демонструє нам множинне, збагачене життєвим історичним досвідом відображення багатоликого етнічного світу сучасності. 

Нашим ідейним натхненником в YouTube став художньо-документальний фільм „Україна багатоетнічна”, презентований в Американському Домі (07.08.2015 р., Київ) в рамках однойменного проекту. Автор ідеї проекту „Україна Багатоетнічна” – громадський діяч Лілія Ткаченко,  а організатори – Центр Громадської Активності „РЕЗУЛЬТАТ” і громадська організація „Українські Креативні Реформатори” за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Відзняті в різних регіонах  сюжети фільму демонструють обличчя десяти найчисельніших в Україні етноспільнот – росіян, білорусів, молдаван, кримських татар, болгар, угорців, румун, поляків, євреїв, вірмен. А загалом на території України проживає понад 120 етнічних спільнот, що налічують близько 14 млн. чоловік. 

Дебютне засідання клубу „Свічадо предків” символічно приурочене знаменній події – півстолітньому ювілею показу кінофільму „Тіні забутих предків” геніального режисера Сергія Параджанова, який, до речі, за національністю був вірменином за мотивами повісті Михайла Коцюбинського, що має безпосередній стосунок до нашого міста, оскільки три роки проживав і навчався тут. Перегляд цього фільму не залишив байдужим нікого. 

Перед тим, як Сергій Параджанов взявся за зйомки „Тіней”, на його рахунку вже було кілька художніх і документальних картин. Та успіху вони йому не принесли, митець сам вважав їх відверто слабкими. Керівництво Київської кіностудії, де працював Параджанов, доручило йому зняти картину до сторічного ювілею нашого письменника-земляка Михайла Коцюбинського. Прочитавши його повість „Тіні забутих предків”, режисер зрозумів, що зняти звичайне ювілейне кіно просто не зможе – так він був зачарований гуцульським колоритом! І вирішив створити українську версію Ромео і Джульєтти, притчу про життя та смерть.

Сценарій Сергій Параджанов писав спільно з Іваном Чендеєм, оператором став Юрій Іллєнко. Дружина Іллєнка – виконавиця ролі Марічки – Лариса Кадочникова так згадувала про великого режисера: „Деякі сцени виїжджали перезнімати по 70 разів. Доходили у своїй роботі до нестями. І водночас – до досконалості. З пульверизатора фарбували дерева сріблянкою, щоб створити потрібну гамму фарб і почуттів. Параджанов був Художником з великої літери”. Випускник Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого Іван Миколайчук отримав роль у картині зовсім випадково. На пробах знімальна група змогла оцінити, наскільки молодий актор органічно вписався у цю неймовірну історію. Під час зйомок усю команду поселили в готелі. Щоправда, сам Параджанов категорично відмовився від цього і сім місяців поспіль жив у будинку гуцульської родини Сориків. Компанійський вірменин легко знаходив спільну мову з усіма, вивчив місцевий діалект і під кінець роботи міг вільно гутарити по-гуцульськи. Режисер навіть без запрошення відвідував весілля і похорони заради того, щоб якомога краще відчути неповторний місцевий колорит.

У фільмі знялися близько 40 гуцулів. 24 серпня 1965 року саме гуцулам першим показали змонтовану стрічку. До сільського клубу запросили всіх акторів масовки, а кожній жінці режисер подарував по хустині. Офіційна презентація фільму відбулася у вересні 1965 року в столичному кінотеатрі „Україна”. Однак прем’єру супроводив скандал. Тоді на сцену піднялися Василь Стус, Іван Дзюба і В’ячеслав Чорновіл, виступивши проти арештів серед інтелігенції. Цілком логічно, що після цього стрічку надовго заборонили. Однак за кордоном „Тіні забутих предків” йшли з тріумфом і отримали 28 міжнародних нагород. Зокрема, премію Британської кіноакадемії.

 (У поданій інформації використано матеріали статті Євгенії Поривай „Півстоліття «Тіней»” всеукраїнської суспільно-політичної газети „Вечірні Вісті” за 25-30 серпня 2015 року).