Свіча певною мірою символізує індивідуальне існування людини: у співставленні з божественним світочем, який запалює її вогонь, особистість-свіча є мікрокосмом, який беручи свої витоки у макрокосмі, стає його образом і подобою. У свідомості християн свіча постає матеріальним виявом молитви за рідних і близьких, що підноситься до Всевишнього. Палаюча свіча дарує нам світло, яке в свою чергу традиційно уподібнюється духові і божеству, постає символом святості, благородства і краси, вважається проявом мудрості і доброчинності.

На грунті таких філософських роздумів у наш непростий час в житті держави, суспільства і сім’ї виникла ідея провести у бібліотеці масовий захід, який знімав би напругу, облагороджував душу, дарував міцне духовне опертя. Вечір духовності „Не меркнет свет, пока горит свеча” був організований талановитим педагогом Барської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Ольгою Лобановою у співпраці з бібліотечними працівниками відділу обслуговування.

Вечір духовності став творчою інтерпретацією розуміння людьми мистецтва образу свічі та органічним синтезом поезії і філософії, пісні і музики, танцю і театрального дійства. Толерантно поруч з українською звучала і російська мова: старшокласники декламували поезію класиків в оригіналі. Аудиторія насолоджувалася романсом „Садимся за рояль, снимаем с клавиши вуаль”, витонченим танцем під народну українську пісню „Ой верше, мій верше”, наспіваними поезіями у супроводі гри на гітарі, проникливим виконанням поезії „Свеча горела на столе, свеча горела” на слова Бориса Пастернака, уривку з його роману „Доктор Жеваго”, удостоєного нобелівської премії в галузі літератури.

Свіча маленька, але сильна, бо освітлює нам шлях у темряві („...тонкий лучик света освещает жизни круг...”). Свіча, як і людина, має тіло і душу, несе в собі чистоту і натхнення, світло допомоги і порятунку. Коли свіча не горить – вона мертва, адже вогонь – це тепло душі і серця, дуже важливо не гасити у собі цей вогонь, не зраджувати йому.

Перші християни мали звичай запалені свічі ставити на вікно в знак того, що в цій оселі можна розраховувати на спокій та підтримку, і обездолений перехожий знав, що тут йому неодмінно допоможуть. Свіча супроводжувала людину все її життя, починаючи від обряду хрещення, продовжуючи вінчанням, завершуючи похованням, коли свіча ніби плаче за тим, кого вже немає з нами. Сьогодні під час молитви у храмі обов’язково горить воскова свіча, із задивуванням спостерігаємо великоднє сходження святого вогню в Єрусалимі, коли запалюються 33 свічі, а в людини завжди залишається надія на краще, „пока не меркнет свет, пока горит свеча”.