Українському козацтву – унікальному явищу світової історії – належить найвидатніше місце в історичному розвитку України. Протягом кількох століть воно відігравало провідну роль в усіх сферах історичного буття українського народу, взявши на себе здійснення найважливіших завдань, що стояли перед нацією. Українське козацтво з’явилося більше п’яти століть тому і мало напівгосподарчий-напіввійськовий характер. В умовах тривожного прикордоння з Диким Полем, де чигали орди, доводилося давати відсіч ворожим нападам, поєднуючи працю на землі зі збройною боротьбою.
Наш народ в умовах іноземного панування та відсутності своєї національної держави намагався забезпечити собі існування та розвиток у світі. Створена козаками в І половині XVI ст. Запорозька Січ з військового центру розвинулась у своєрідне державне утворення – козацьку християнську правовславну демократичну республіку, що мала свій соціально-політичний устрій, військову організацію, своєрідний життєвий лад, побут і звичаї. Козацтво було ініціатором українського державотворення, врятувало нашу націю від геноциду, фізичного винищення з боку Османської імперії та Кримського ханства. Саме козацтво і передусім його центр – Запорозька Січ – взяли на себе історичну місію захисту рідної землі й порятунку української нації від турецько-татарської агресії. Козацтво не допустило зникнення України з карти світу, що мало всесвітньо-історичне значення. Козацтво також протистояло пануванню Польщі, яка з ІІ половини XVI ст. значно посилила в Україні феодально-національний гніт, відбираючи у селян землю, закріпачуючи їх, запроваджуючи панщину, жорстоко визискувала й насильно покатоличувала українців. Коли соціальна напруга й національно-релігійні конфлікти в Україні досягали краю й вибухали повстання, козацтво вело національно-визвольні війни проти панування шляхетської Польщі. За всю свою історію козацтво ніколи не прагнуло загарбати чужу землю, підкорити інші народи, а використовувало військову міць лише для захисту України й визволення української землі від чужоземного панування.
Через козацтво український народ включається в політичні і суспільні процеси, що відбувалися на Європейському континенті. В Європі козацтво вважали суверенною військово-політичною силою, яка впливала на міжнародні відносини і визначала хід політичних і воєнних подій. У Західній Європі утвердилось уявлення про Запорозьку Січ, як про аванпост християнського світу на прикордонні з мусульманським Сходом, європейські держави направляли посольства в Запорозьку Січ. Вважали, що козацтво створило для Західної Європи заслін від турецько-татарського наступу. Козаки, Запорозька Січ ставали на соціальний захист українського селянства, впливали на формування у нього національної самосвідомості, демократичного, державницького світогляду. Запорозька Січ стала історичною альтернативою тому шляху, яким ішла Російська імперія з її феодально-кріпосницьким гнобленням селян, котрі мало чим відрізнялися від рабів, з її колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації, абсолютистсько-необмеженою централізованою царською владою.
Після того як Катерина ІІ зліквідувала гетьманство в 1764 р. і донищувала залишки Української Гетьманської держави, Запорозька Січ залишалась єдиним носієм української державності, останнім оплотом автономії в Україні, оплотом волі, демократизму і національної незалежності, вогнищем свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва. Саме на Запорозькій Січі розвинувся і удосконалився той особливий фізичний і психічний, духовний та інтелектуальний тип козака, який сформувався в Україні. Запорозький козак відзначався високими морально-етичними якостями, сильним почуттям патріотизму, розумінням найвищої цінності волі та незалежності, фізичною міццю, витривалістю й умінням концентрувати енергію. Ці риси закріпилися на генетичному рівні, вплинули на формування всієї української нації, її ментальності. Народ ставився з глибокою повагою і любов’ю до запорожців, які виросли в його очах до символу мужності, людської честі та національної гідності, у своїх піснях та думах оспівав запорозьке козацтво.
Згідно з указом Президента України День українського козацтва відзначається 14 жовтня – у велике православне свято Покрови. Свята Покрова користувалась у запорожців особливою повагою. На честь Покрови Пресвятої Богородиці вони на Січі будували церкви, Богородиця була їхньою заступницею в далеких походах. Її зображення було вибите на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква, від її порога січовики вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів.
День козацтва у районній бібліотеці розпочався масовим заходом під назвою „Ану, який з тебе козак”, організованим бібліотекарем сектору обслуговування юнацтва Галиною Барабановою і бібліотекарем читального залу Наталією Балцун. Для юнаків провели турнір „Козацькому роду нема переводу”: це були своєрідні козацькі розваги між двома куренями отаманів Сергія Ткачука та Івана Дзіся (учнів 9 класів загальноосвітньої школи №3 м. Бара), під час яких виявляли знання з історії козацтва, спритність у силових вправах та дотепність у конкурсах і вікторині. Серед питань вікторини були такі, як що означає слово „козак” (вершник, вільна людина, кого вважали козаки батьком, матір’ю, дружиною та товаришем (степ, Січ, шаблю, коня), найвідоміший козацький танок (гопак), деталь козацького вбрання, про яку казали „широкі, як чорне море” (шаровари), найвідоміші козацькі літописці (Величко і Грабянка).
На конкурсі прислів’їв юнаки продовжували початок прислів’я (До булави треба... голови; Козацькому роду... нема переводу; Хочеш спокою... – готуйся до бою; Хто любить піч,... тому ворог Січ; Терпи, козаче,... отаманом будеш), на конкурсі козацької пісні вгадували пісню на задану мелодію („Копав, копав криниченьку”, „Їхав, їхав козак містом”, „Ой на горі та й женці жнуть”), на конкурсі „Козацька юшка” визначали, з яких інгредієнтів готується певна козацька страва, на конкурсі на кмітливість і логічність складали пазли картини „Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Був ще конкурс на силу „У кого сильніша рука”, конкурс гопака (танець козаків раніше був видом боротьби, який імітував танцювальні рухи, потім залишився тільки запальний веселий танець гопак), конкурс „Снайпер”, де учасникам прив’язувались ззаду на пояс олівці на нитці, якими потрібно було потрапити у пляшку без допомоги рук. Переможці були нагороджені призами і козацькими грамотами: Сергій Ткачук – найкмітливіший козак, Іван Дзісь – найерудованіший, Артем Воловодюк – найспритніший, Віталій Жуков – найсильніший, Мар’яна Мельник – найвправніша козачка, а вчительку і наставницю учнів Наталію Василівну Кучерук визнано найзавзятішою атаманшою.
Для відвідувачів бібліотеки організовувалась книжкова виставка до Дня українського козацтва „Народ мій є! В його гарячих жилах козацька кров пульсує і живе”, де представлені видання, що містять інформацію про історію козаччини, постаті українських гетьманів, козацькі битви. Окремим розділом виставки представлені художні твори (романи, повісті, оповідання) про козацькі сторінки історії українських письменників В. Малика, В. Чемериса, Ю. Сороки, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика та ін.
|
