Довідкова інформація:
Леонід Станіславович Собковський, нар. 07.11.1955 р. у м. Бар, де пройшли його дитячі роки. Понад 15 років проживав у смт. Веселому на Запоріжжі. Працював кореспондентом у районній газеті „Колос”, художнім керівником та директором районного будинку культури, виконував обов’язки завідувача районним відділом культури. 1994 року закінчив з відзнакою Київський державний інститут культури. Працював в освітніх закладах смт. Веселого та Веселівського району, м. Миколаєва. Має вищу категорію спеціаліста у художньо-естетичному вихованні молоді. Викладав у Миколаївській філії Київського державного інституту культури. Має наукові праці з філософії. Голова правління ЗАТ „Центр відродження духовної спадщини слов’янської культури та мистецтва Північного Причорномор’я «Ладо»”. Автор поетичних збірок „Красноталь” (1993), „Надія” (1994), „Дорога на Голгофу” (1995), „Колія” (1996), „Пролісковий сон” (1997). На початок 2000 року підготував до друку низку дитячих книжечок, які складаються з пестушок, смішинок, колисанок і належать до серії „Українська національна школа-родина”: „Лисиччина криничка”, „Полуднева казка”, „Оленка та зеленка”, „Де штанці?”, „Зимові візерунки”, „Дбайливий татко”, „Не будіть котика”.
Леонід Собковський – член Асоціації українських письменників та член її Координаційної ради.
(З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини/ Упорядкування і загальна редакція А.М. Подолинного.– Вінниця: Континент-Прим, 2001.– 408 с.: іл.– [автор словникової статті Д.Д. Кремінь, с. 315-316]).
Зустріч з цією відомою людиною була приурочена вшануванню величі рідної Барської землі і як отчого краю, і як непересічного скарбу зі світу краєзнавчих знань про Україну. Поспілкуватися з цікавою особистістю прийшли члени студентської літературної студії „Інверсія серця” при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського на чолі з її керівником, поетесою та викладачем Іриною Зелененькою, місцеві поети Віктор Вялих, Лариса Нечитовська, Олена Криклива, Наталія Гомель, Максим Рязанцев, краєзнавець Микола Йолтуховський.
Знаний земляк з превеликим захопленням презентував приказки, прислів’я, примовки, частівки про Барську землю, зібрані ним з уст барчан і жителів околиць, засвідчивши присутніх, що є серйозні напрацювання у цьому руслі. Дослідник готує до видання збірку, яку хоче подарувати громаді. 70 паремій зібрав він лише за час свого тижневого перебування у Барі, поспілкувавшись з півтисячею барчан. Ось деякі з них: „Хоч Бар і кам’яне місто, та наповнене змістом”, „Коби не грамота Бони [Сфорци] – не блищали би бані, не били би дзвони”, „Живу з форсом, як королева Бона Сфорца”, „Гарна Січ, але Бар кращий”, „Кайзер клятий – Бар розіп’ятий” (окупація міста німцями), „У Барі ворони навіть червоні” (у комуністичні часи), „Бийте мене різками, бо я в Бару вчуся”. Крім того, автор готує до друку книгу „Казки бабусі Віри”, куди увійдуть два десятки записаних на Барщині казок, а також окреме видання семи легенд нашого краю. 20 пісень зібрав Собковський про Бар і довколишні села, які було покладено на музику. Талановитий земляк переконував, що довкруг нас досить обдарованих людей, які готові передати свої надбання в користування громади.
І хоч востаннє Леонід Собковський був у Барі в 1969 році (з того часу минуло 44 роки), проте й тепер прагне жити повнокровним життям міста, демонструючи приклад людини, яка, будучи далеко занесена долею від отчого краю, відвідавши чимало країн світу на різних континентах і залишивши там слід своєї творчої діяльності, змогла зберегти й примножити свою любов і шану до батьківщини. З болем згадує він про знесення історичного польського кладовища у Барі, руйнування родинних склепів, де нині знаходяться забудови гаражів. Також стурбував митця занедбаний стан будинку Коцюбинського, адже Великий Сонцепоклонник входить до двадцяти найкращих новелістів світу.
Знаковим у розмові було те, що для цього громадянина, носія духу українськості, багато значили питання національної ідентичності, національної ідеї. Показовим було спостереження, що Україна – єдина у світі держава, яка надрукувала на банкнотах державних грошей портрети своїх письменників (Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Григорія Сковороди), що є мірилом глибокодуховності нашої нації. Під час зустрічі автор читав власні поезії „Ой нене люба, Україно”, „Без Тебе і жити не хочу”, яким були властиві чітка громадянська позиція, філософічна наснаженість, оригінальна образність і поетика („купалися промені в глечиках”). На переконання митця, „слово лягає на папір, оголюючи душу, транслюючи енергетику любові чи ненависті.” Мали місце і філософські роздуми: „Вдихнув – видихнув – і життя немає. А між цим – розуміння і пізнання його”.
Свій родовід Л.С. Собковський дослідив до 14 коліна: до 1634 року. Один з його предків, священик, у 1749 р. видав книгу „Як себе вести монахам і священнослужителям в мирý”, яка перевидавалася 128 разів на 96 мовах. Підручником на основі цієї книги користуються у деяких монастирях Росії і сьогодні.
Під час бесіди обговорювалась роль Тараса Шевченка в культурному поступі українського народу. Музика діткливого Кобзаревого слова, навіть перекладеного на іншу мову, заставляє людей пускати сльозу. 95 % картин Шевченка не загубилися в часі – їх не знищили ні полум’я війни, ні часи комуністичного терору. У 1937 р. за згоди радянського високопосадовця Постишева труну з тілом Кобзаря насмілилися вскрити, оскільки побутувала легенда, за якою в ній начебто був схований скарб запорізьких козаків під час перепоховання після перевезення на Україну. Коли вандали зняли китайку, Шевченко лежав як живий, здавалось, що руйнівний час не торкнувся його обличчя.
Кожен поет, який читав свої твори під час бібліотечного заходу, отримав заслужені компліменти, а продекламовану поезію Ірини Зелененької „На столі лежала калина”, де згадувалось про відтяту голову Івана Хрестителя, Собковський назвав вищим злетом поетичної думки. Візія цього твору наштовхнула його на паралель з історії, коли відрізана голова російського царя Миколи Романова 4 роки пролежала в спеціальній скляній посудині в робочому кабінеті Леніна, а тоді спалена у печі. І вкотре переконуєшся, що у житті кожна людина, як криниця: є суха, є переповнена, є з гіркою та з солодкою водою.
В ході здійснених візитів до районної бібліотеки автор подарував свої гарно ілюстровані видання для молодшого шкільного віку з серії „Українська національна школа-родина”, видані Центром відродження духовної спадщини слов’янської культури та мистецтва північного Причорномор’я „Ладо”. Мова йде про звеселяночку „Де штанці?” (твір, який створює веселий настрій, веселить), спокійочку „Полуднева казка” (приємний для слуху, лагідний, без тривоги вірш (оповідка) для дитини, яка перебуває у стані душевного спокою), колисаночку „Не будіть котика” (колискова пісня), сльозаночку „Лисиччина криничка” (вірш про так звані „тихі сльози” – плач, при якому не хлипають і сльози спокійно течуть з очей), забаганочку „Оленка-зеленка”, морозеночку „Зимові візерунки”, пестливочку „Дбайливий татко”, старанночку „Ганнуся”, загадки „Золота паляниця”. Поціновувачем усіх цих книжечок ви можете стати під час візиту до нашої книгозбірні. Всього ж автор має напрацювання 32-х направлень таких поетичних видань для дітей.
|
